Історична довідка

Коротка історія села Горинка

Село Горинка Було засноване в 1545 році і, на той час складалось всього з 17 дворів. За народними переказами, його було спалено турками настільки, що залишилось 2 хати. Та люди відбудовували зруйновані домівки і знову зявилось поселення. Від тієї давньої події горіння села, - виникла назва – Горинка.

Під час Люблінської унії 1569 року село, як і всі західноукраїнські землі було передане Литвою Польщі і ввійшло до обєднаної держави, відомої під назвою Речі Посполитої.

Горинчани були свідками й учасниками визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького за незалежність. Літом 1651 року через село пролягав шлях козацьких полків під Берестечко.

У XVII ст. посилюється окатоличення та ополячення населення.

Проте, у 1767 році в селі була побудована на пожертвування прихожан, церква в ім’я Святого Архистратига Михайла. Церква була дерев’яна, з такою ж дзвіницею. До 1877 року була трьохкупольна, а в цьому ж році виправлена в фундаменті, стінах і дахові й покрита залізною бляхою.

У 1795 році, під час третього поділу Речі Посполитої село, як і інші села, що розміщені навколо Кременця, відійшли до Російської імперії і було віднесене спочатку до Подільської, а пізніше до Волинської губернії.

В якійсь мірі, село постраждало під час першої світової війни. У 1915-1916 роках село опинилось у прифронтовій смузі. З часу проголошення 22 січня 1918 року Четвертим Універсалом Центральної ради незалежності і до приходу 2-го червня 1919 року більшовиків село підпорядковане українській державній владі. Майже два десятиліття (1920-1939рр) Горинка перебувала у складі Польщі.

Знаменною подією стало для горинчан перебування в селі, під час подій громадянської війни Г.І. Котовського, який, до речі був пораненим під час військових дій, на території теперішнього колгоспного саду і отримав першу медичну допомогу саме від горинчан. В селі до цього часу є меморіальна дошка в його честь. До Великої Вітчизняної війни на околиці села функціонував спиртзавод, а в селі, на найвищому пагорбі красувався „палац” – маєток генерала Бобрика. Всі ці величні будови були вщент зруйновані в перші воєнні роки.

В 1961 р. – утворення колгоспу, який з часом розділений на два окремих господарства. У 1995-1998 рр. в селі функціонував пивзавод, який, з часом припинив свою роботу. Побудовано нове приміщення контори, в якому розміщено сільську раду та офіс  ТОВ»БІО-ЛАН»

В селі  функціонує загально-освітня школа 1-111 ступенів, сільська  музична школа  , сільська бібліотека, лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини,аптека,відділення зв»язку,п»ять торгових точок.

Окрасою й гордістю Горинки є новозбудований й освячений у 1997 році храм ,який освячений  в день св. Іова, звідси й назва храму церква  преподобного Іова Почаївського.

В селі на даний час проживае 1336 чоловік .Село складається із слідуючих вулиць Першотравнева,Зелена,Котовського,Шарапова,Молодіжна,Сонячна,Бондарська,Бригадна,Шевченка,Снігурі,Весняна,Садова,Зарічна.


Історія села Духів

Село Духів розташоване на відстані 14 кілометрів від райцентру Кременець. Початкова назва була Червона. Територія де знаходиться село в давнину була заросла лісами. Перша хата була побудована і накрита червоною черепицею і так від того пішла назва „Червона”, згодом туди пересилятися люди із інших сіл. Вони Викорчовували ліс та будували хати. Так і називаються ті місця, з яких сіл вибиралися люди. Наприклад із Залісців – Залісеччина, із Манове – Манівщина, із Бодак – Бодаччина. Згодом пішла назва Духів. Зі слів старожилів ліс тому так називався, бо люди, які проїжджали через той ліс часто блудили і тому казали, що там водяться якісь духи. На перехрестях доріг ставили хрести, які збереглися по сьогоднішні дні. Є місцевість, яка називається гойдалки, тому що там на дубах були пороблені гойдалки і там збиралася молодь і гойдалися. В селі є церква, клуб, магазин.

Зараз нараховується 70 дворів.

Всього 135 жителів.

Село Духів сполучене дорогою із твердим покриттям із селом Горинка на відстані 4 кілометри.      


Історія села Кушлин

Пізнання історичної минувшини - складова частина виховання свідомого громадянина, патріота своєї Батьківщини. Це пізнання починається із вивчення рідного краю. Людина повинна знати звідки вона походить, яке її коріння, хто її батьки, діди, прадіди.

Кременеччина - одна з перлин України. Багато її природа, цінні пам'ятки археології, культури, історії. Це чи не найкращий об'єкт для формування людської особистості.

Минуле краю надзвичайно багате історичними подіями. Ще в сиву давнину (епоха пізнього палеоліту) тут селилися наші давні предки кроманьйонці. У тогочасних надзвичайно важких природних умовах вони творили свою історію, свою первісну культуру. Тисячу літ тому Кременеччина входила до складу Давньоруської держави, а наші пращури виборювали природне право на свою незалежність, свою державність.

Упродовж кількох віків мешканці краю вели мужню, безприкладну боротьбу проти різних кочових народів, насамперед проти татаро-монгольських, згодом турецько-татарських завойовників. Гордимося тим, що русичі-вої у боротьбі з численними полчищами хана Батия не впали перед грізними завойовниками.

Саме у цей період виникло і моє рідне село Кушлин. (Перша згадка датується 1545 р. як маєток князя Д. Вишневецького).

Згідно переказів, які передаються в населенні з покоління в покоління, поміж сьогоднішніми селами Горинка і Кушлин в долині лежало село, яке називалося Добрилівкою. Існування цього села можна віднести до XII - XIV ст. Рятуючись від спустошливих набігів татар, селяни Добрилівки ховалися в кущі, ліси, будували там землянки, курені; харчувалися тим, що ловили в ставах рибу: линів.

На схід від Горинки (сучасної) текла річка, на берегах якої були кущі. Ймовірно, що населення Добрилівки й утворило два села: одне - Горинка; назва якого походить від гір (горбів), які оточують село з півдня і південного заходу, і друге - Кусьлин, назва якого походить від слів „кущ" і „лин". Спочатку село іменувалось  Кустьлин, потім назва змінилась на Кушлин. Про існування сіл Горинка і Кушлин згадується в акті від 1545 року в описі Кременецького замку в числі „городець" князя Д. Вишневенького, який прийняв унію в 1595 р., і намагався окатоличити населення. Панування Вишневецьких і експлуатація ними селян сіл Горинки і Кушлина продовжувалось до 1746 року, до смерті останнього представника з роду Вишневецьких - Михайла Сервація.

Тяжкий гніт цих відступників-феодалів, особливо жорстоке визискування ними селян, намагання зламати їх опір, викликали в населення справедливий гнів і ненависть до гнобителів, тому селяни неодноразово виступали проти експлуататорів. Пізніше в часи російського царського правління над Волинню село переходило в руки інших поміщиків-експлуататорів: Левитський (1880 р.), Ожеровський, Ярошинський, Любимової та, нарешті царського генерала Бобрика.

Ці магнати, як могли, експлуатували народ. Селяни животіли, пухли з голоду і масово гинули від важкої праці на поміщика та захворювань. Виступи селян проти поміщиків ставали все частішими, а під час польського управління нашим краєм у 1921 році досягли апогею. У селі був убитий поляк тодішній державний службовець (зі слів Чави Андрія Дмитровича, сина тодішнього старости села). Тоді ж подібний випадок мав місце в сусідньому селі, вбивство поляка було і у Кривчиках Збаразького району. Поляки спалили Кривчики і вирушили на Кушлин. Староста Чава Дмитро із хлібом-сіллю разом із малими дітьми і всіма іншими людьми навколішки вийшли  напроти польського військового загону з проханням не палити села. Це подіяло і село не спалили.

У вересні 1939 року село Кушлин було звільнене Радянською Армією від польського панування. Поляків - „осадників", які мали землі на Ризі (так зараз називається поле) вивезли до Сибіру. Чава Віра жителька села Кушлин 1922 р.н. розповідає такий випадок. Коли жінка осадника пекла хліб, прийшли червоні, наказали збиратись. Забрали сім'ю, навіть не дали дочекатись хліба. Коли запитали Віру, звідки вона знає, то вона відповіла, що дітьми  ходили дивитись і побачили у печі хліб.

У перших числах липня 1941 року наше село було зайняте німцями. Життя було важким. Багато людей вивезено до Німеччини. А у березні 1944 року наше село було визволене Червоною Армією від фашистів. Звільнення відбувалось Першим Українським фронтом під командуванням маршала Радянського Союзу Г.К. Жукова. Після звільнення було встановлено Радянську владу. Всі чоловіки від 18 до 50 років були мобілізовані в ряди Радянської Армії. Багато односельчан загинуло на фронтах, багато повернулось інвалідами.

Восени 1949 року була проведена колективізація у селі, а навесні 1950 року селяни вийшли в поле колективно. Було утворено два колгоспи: 1-ий ім. Малінкова, а 2-ий ім. Богдана Хмельницького. У 1952 році два колгоспи були об'єднані в один колгосп Котовського. А у 1959 році наш колгосп імені Котовського був об'єднаний із Горинським колгоспом ім. Жданова і господарство стало називатись колгоспом ім. Котовського (центр у селі Горинка).

З березня 1961 року на базі укрупненого колгоспу утворили насінницький радгосп імені Котовського. Підприємство займалось вирощуванням насіння зернових культур і картоплі. Потім 22.06.1995 року утворилося ДАВТП „Явір", пізніше КСП „Явір" (25.02.1998р.).

А у 2000 році господарство роз'єдналося: у Горинці утворився ТОВ „Ранок", а у Кушлині - СВК „Кушлин"в яке жителі здали свої земельні та  майнові паї. У  селі Кушлині багато вулиць, Так вулиця Берег (або Берегова), Що майже з'єднує Горинку і Кушлин, названа так тому, що розташована на правому березі річки Горинька (тепер річку розчистили іутворений ставок займає плесо 22 га).

Ще між Горинкою і Кушлином (паралельно трасі Кременець - Тернопіль) 1 росте мішаний ліс. І вулиця у Кушлині називається Підліс. Поруч цієї вулиці (на південь) знаходиться великий луг (колись місце було затоплено водою, а зараз тільки джерело залишилося). Тому вулиця називається Залуженки.

Паралельно вулиці Берег розташовані вулиці Широка (дуже широка) і Польська (колись жило багато поляків).

Вулиця Берег (довжина 2 км) веде нас до центру села, де розміщені школа, церква, магазини, клуб, дитсадок, на північ в минулому велика тваринницька ферма, а паралельно вулиці Берег — великий сад закладений ще у 1957 р.

 


Історія школи села

Перебування земель нашого краю на початку XX століття під іноземною окупацією не могли заборонити прагнення нашого народу до знань. Під час панування Польщі на території села Кушлин, у центральні частині, біля церкви діяла початкова школа з терміном навчання 4 роки. Працювало у цьому закладі 2 вчителі: Гася Ліпська і Зигмунт Козерський. Вчителька навчала 1 2кл., вчитель - 3 - 4 кл. Два рази на тиждень (середа, п'ятниця) у школу приходив священик Пилип Дубіцький.

Спочатку Великої Вітчизняної війни землі попали під німецьку окупацію. Це перешкодило навчанню (школа спочатку була закрита, згодом працювала тимчасово. 8 березня 1944 р. наше село було визволено від фашистів радянськими військами (І укр. фронт під командуванням генерала Жукова).

У вересні цього ж року школа знову відкрила свої двері для учнів (знову було відкрито  4 класи). Але в одному класі були учні різного віку (1932- 1937 років народження). Класи були переповнені. Директором школи працював пан 3. Бобік. Він проживав із сім'єю у шкільному приміщенні.

Три інших вчителі були приїжджі. Вище церкви розташована була попівська хата. Оскільки приміщення в нижній школі не вистачало для учнів, то під школу було переобладнано цю хату, а пізніше ще одну хату (під майстерню і початкові класи) людей, яких вивезли до Сибіру. Після закінчення Кушлинської школи учні далі освіту здобували у семирічних школах сусідніх сіл, зокрема Горинки і Кунинця.

У 1949 - 52 рр. у Кушлині поступово створюється семирічка.

У 1958 - 59 рр. „нижнє" приміщення школи зазнало руйнувань. Тому всі учні були переведені у верхню попівську хату, а в нижньому будинку влаштовано курник. Але все ж таки здоровий глузд переміг і тут знову після капітального ремонту почалося навчання.

Учні навчалися у цих двох приміщеннях (попівська хата була збудована ще у 1887 р.) до 1997р. коли було збудовано тимчасове приміщення для школи завдяки керівнику радгоспу ім. Котовського - Василю Павловичу Кравцеві. Ця школа була збудована за 5 місяців за допомогою батьків учнів жителів сіл Кушлин та Іванківці (почали   у  травні,   а   7  жовтня   1997   р.   розпочалося  навчання  у   новому приміщенні).

Директори школи (після війни і до цього часу): Авраменко Лука Ілліч, Грабович Марія Іванівна, Сакун Єфросинія Маркіянівна, Бобик (Станчук) Галина Леонтіївна, Шелест Микола Васильович, Павлянчин, Сівак Назарій Григорович, Шкрептій Федір Іванович, Шевчук, Гордійчук, Павлюк Дмитро Григорович, Панчук Микола Пантелеймонович, Войтович Ярослав Миколайович.

Історичною пам'яткою нашого села є церква Покрови Пресвятої Богородиці, побудована 1926 р на місці згорілої. В акті від 1545 року (Пам'ятники т.4 розд.2, ст. 201-209) згадується про Кушлин і тодішню діючу церкву.

„Церква Покрови Пресвятої Богородиці побудована в 1887 р. (освячена 30 вересня) на кошти прихожан. Дерев'яна, із дубових різаних брусів разом із дерев'яною  дзвіницею, на кам'яному фундаменті, покрита залізом, зовні і всередині пофарбована масляними фарбами. Ця церква була побудована на місці старої, яка була побудована ще в 1720 р.

Землі при церкві було: присадибної З дес, орної 41 дес. 329 саж., сінокіс із лісом 14 дес. 260 саж. і під пасікою 7 дес. 530 саж.; священику - 300 крб.
псаломщ. 50 руб. і просфор. 16 крб.                                                         ,

Для священика збудована нова хата на кошти прихожан. У 1887 р. поміщик Горинського маєтку Йосип Левицький для священика обновив хлів для худоби і льох. Школи нема. Селянські діти ходять до Горинки в народне однокласне«училище. Дворів 143. Священики церкви: ієрей Григорій Божкевич (із 30Л2.1748 - 20.12.1753); Василь Малевич (27.12.1753 - 1754) Іван Лилявський; Хома Крупицький; Стефан Левитський, Йосип Сильвестр, Ілля Авксент. Рибчинський, Веніамін. Вас Капустинський (з 1884 р.)... Із 1954 р. -Микола Глазовський; із 2000 р. - Андрій Вараниця.

Сьогодні у селі функціонує дитячий садочок, введений у дію ще 1967р.

Ведеться будівництво нової типової школи на 176 місць яке розпочато ще у  1993 р.  На схід від церкви розташувалися на пагорбах ще три вулиці: Нижній, Верхній і Середніх Постригачі. Події XV ст. Кримські татари нападають на Поділля, Волинь. Один із шляхів їх проходив через Тернопільщину, Кременеччину, зокрема через Кушлин, Горинку, Рудку.

Татари завжди ішли з південно- східної сторони. Тут, де зараз вулиця Верхній Постригач, сидів верхній спостерігач, йому було видно аж до сучасних Вікнин Збаразького р-ну. Тут, очевидно, стояла спостережлива вишка, де була бочка із смолою чи в'язка сіна із соломою (солома добре горить, а сіно, тліючи, дає великий густий дим). При наближені татар верхній спостерігач подавав знак середньому, а цей - нижньому. Люди, одержавши сигнал ховалися в заплаві річки Гориньки (притоки Горині)  в осоці, очереті, верболозі, які тут були густими і буйними. Потім, де сиділи спостерігачі, виникли три вулиці (спостерігач - постригач). Прямо на південь від церкви - вулиця Комарі, розташована на пагорбі Каварня . До села прилягають хутори: Березина і Сіножаття.

Березина - місцевість, колись заросла березовим лісом. Чому Сіножаття? Колись був там ліс. Потім людям там наділили землю (вони рубали ліс і косили сіно). У 1937 - 39 рр. коли проходила комісація земель: із села, де помешкання жителів стояли  подвір'я біля подвір'я, частину кушлинчан переселилася у Сіножаття на власні наділи землі. Там було кілька вулиць (всього 60 хат). А зараз там тільки 8 хат, у яких живуть люди, решта - пустки, або залишилося лише дворище.

На північ від центру за фермою розташовані теж поля із назвами Града і Риза, як розповідав колись один із старожилів Сидорчук Антін (1904 року народження), що йому розповідав прадід, що колись, де Града було село (20 хат), але воно зруйнувалося і зникло. А на Ризі поляки у панів купували землю і поселялися. Але, як згадувалося раніше, всі вони були вивезені у 1939 - 40 рр., залишилося лише два лужки, де були їхні господарства.

Село Кушлин розташоване на південь від Кременця (у 17 км). До 1 січня 1957 року воно входило до Велико-Дедеркальського району (тоді перевели у

Кременецький район). З півночі межує із Плоским, на заході - Горинкою, Кунинцем, з півдня - Кривчики, Вікнини Збаражського району; на сході - з Іванківцями.

Рельєф села Кушлин хвилястий, утворився одночасно з підняттям Кременецького кряжу. Над рівнем світового океану Кременецькі гори сягають до 207 м. Ґрунти переважно опідзолені чорноземи, в'язкі, потребують частих розпушувань.

На заході села знаходиться ліс Теребіж. Напевно, назва пов'язана із словом „перебіг-перебіжчик, треба бігти" (люди в давнину через ліс тікали від татар до річки). А ще у лісі є урочище - Мельникова долина, про яку побутує така легенда.

Кажуть, що колись там стояв млин, біля якого проходила дорога. Біля млина була трясовина. Одного разу вночі їхали люди і везли дзвони. Вони зайшли у млин, а коні, зачувши воду, пішли до болота і провалились.

Тепер там лише долина. Але, кажуть, що вночі там чути іржання коней і обов'язково чіпляється блуд.

Із тварин у лісі водиться лисиця, заєць-русак, сіра степова полівка; із птахів - рябчик, тетерев, дятел, синиця, та ін.

Надра села багаті на глину, крейду, пісок.

У селі на сьогоднішній день 220 дворів. Які ж відомі люди у селі: Марія Явнюк-Богданевич -поетеса, твори якої друкувалися не раз у газетах, районних та обласних. Готує до друку збірку, але каже, що не вистачає коштів.

Іван Васильович Потій - поет. Видав кілька збірок: „Манівцями",
„Прикутий", „Борги".

Отже, пройшовши уявно стежинами свого рідного села, я ще раз переконалася, що цікаво вивчати історію, яку повинна зберегти людська пам'ять.

Логін: *

Пароль: *